Криза трьох років та шляхи її подолання
У ранньому віці між бажаннями дитини та бажаннями дорослих не було особливих розбіжностей. Якщо дитина хотіла щось недозволене, дорослі швидко перемикали її увагу на інший привабливий предмет. До трьох років у дитини з'являються свої власні бажання, які не співпадають з бажаннями дорослих. Ці бажання стають певними і стійкими, що підтверджується наполегливою заявою: «Я хочу!».
Різкий ріст прагнення до самостійності і незалежності від дорослого (як в діях, так і в бажаннях) призводить до суттєвих ускладнень у відносинах дитини і оточуючих. Цей період в психології отримав назву КРИЗИ 3-Х РОКІВ. Критичним цей вік називається тому, що протягом декількох місяців істотно змінюється поведінка дитини та її стосунки з оточуючими людьми.
Це дуже важливий момент у розвитку малюка. Дитина починає усвідомлювати себе як окрему людину, зі своїми бажаннями і особливостями. У цьому віці у неї з'являється нове слово "не хочу", воно починає досить часто зустрічатися в словнику Вашого янголятка. Малюк нерідко діє навпаки: Ви його кличете, а він тікає; просите бути акуратніше, а він спеціально розкидає речі. Дитина кричить, може топати ногами, замахуватися на Вас зі злим, сердитим обличчям. Таким чином малюк проявляє свою активність, самостійність, наполегливість у досягненні бажаного. Але уміння для цього ще поки не вистачає. Йому починає щось не подобатися, і, як результат, дитина висловлює свою незадоволеність.
Відомий психолог Л.С. Виготський описав наступні симптоми кризи:
1. Негативізм - це не просто неслухняність або небажання виконувати вказівки дорослого, а прагнення все робити навпаки, всупереч проханням або вимогам старших. Дитина не виконує прохання лише тому, що його про це попросили. Причому таке прагнення часто завдає шкоду власним інтересам дитини.
Наприклад, мама просить дитину вдягнути тапочки, але малюк відмовляється, тільки тому, що це прохання мами. Щойно мама перестає вмовляти, дитина відразу починає їх одягати або наполягає на тому, щоб їй допомогли це зробити.
2. Упертість - її слід відрізняти від наполегливості. Наприклад, якщо дитина хоче який-небудь предмет і наполегливо його домагається, це не є упертістю. Але коли малюк наполягає на своєму не тому, що йому цього дуже хочеться, а тому, що він цього зажадав, це вже прояви упертості. Мотивом останньої є те, що дитина ні за що не хоче відступати від свого первісного рішення.
3. Норовливість - цей симптом є центральним для кризи 3-х років, тому іноді даний вік називають віком норовистості. Від негативізму норовистість відрізняється тим, що вона безособова. Протест дитини спрямований не проти конкретного дорослого, а проти способу життя. Дитина починає заперечувати все, що вона спокійно робила раніше. Вона ніби бунтує проти всього, з чим мала справу раніше (наприклад: чистити зуби, йти гуляти, прибирати іграшки і т.д.).
4. Свавілля - дитина все хоче робити власноруч, відмовляється від допомоги дорослих і домагається самостійності там, де ще мало чого вміє.
5. Бунт проти оточуючих - дитина начебто знаходиться в стані жорсткого конфлікту з оточуючими людьми, постійно свариться з ними, поводиться дуже агресивно.
6. Образа близьких - малюк може почати обзивати батьків лайливими словами, яких раніше ніколи не вживав.
7. Деспотичне придушення оточуючих - вся родина повинна задовольняти будь-яке бажання дитини, в іншому випадку дорослих чекають істеричні напади зі сльозами та криками.
Що робити батькам у період кризи 3 років.
Дозволити дитині діяти самостійно, але контролювати. Причому контролювати потрібно не стільки дії самого малюка, скільки простір навколо нього. Ваша дитина хоче пролізти під столом? Нехай, тільки підставте руку, щоб вона не вдарилася. Хоче від вас відбігти - прослідкуйте, щоб вона не зникла з очей. Хоче їсти сама ложкою - нехай, простежте тільки, щоб поруч не було ножа. Подібне ставлення до дитини дозволить їй відчувати себе впевнено.
Часто спроби дитини бути самостійною дуже нервують батьків, простіше і швидше самим одягнути, нагодувати і умити. Але якщо ви не дозволите їй робити це зараз, то в майбутньому не нарікайте, що ваша дитина ледача і несамостійна.
Роздратування дорослих цілком природньо, це почуття можна зрозуміти. Адже, насправді дитина ще дуже небагато може зробити сама, вона незграбна, у неї багато чого не виходить. До того ж вона непослідовна у своїй поведінці: з одного боку, наполягає на своєму, з іншого - виявляється абсолютно безпорадною перед найпростішим завданням. Але ви повинні ставитися до цього спокійно, так як, відчувши ваше роздратування, дитина може випробувати почуття сорому від своєї недолугості і відмовитися від спроб бути самостійною. Нехай зробить так, як уміє, і не забудьте її похвалити! Абсолютно неприпустимі глузування й іронія. У такій ситуації дитина може вирішити, що краще залишатися маленькою і залежною, у всякому разі, маленьких і безпомічних не лають.
